Не маю і не шукаю рабів, тому що:
1. Раби - це річ. Річ можна надбати купівлею, отиманням у спадок, як дар, як відшкодування (наче нічого не забула). Купівля - мінус. Спадок, дар, відшкодування - не маю родичів-, друзів-, ворогів-рабовласників. (Колись обіцяли кожному по два раба, але то інше).
Якщо людина саму себе подарує в рабство, в мене виникнуть запитання до її пси- стану, бо у моїй системі цінностей прагнення свободи невід'ємне людське. А нашо мені таке чудо?
2. Облишимо пси-, матеріальний бік.
Раб-то на мене працюватиме, але знайти йому прибуткову роботу + укриття, годівля, профілактика-лікування - на мені. І це все передує його заробітку. У чоловічої статі, вибачте, ще конституційний обов'язок враховувати... Стрьомно. Де гарантія, що окупиться?
Вигнати на вулицю, як пропонували, нехай сам притулок і їжу шукає? Ну, такоє... Тільки проблему бродячіх собак розрулили. Та і який з безхатька заробітчанин?
Позбутися, як набридне, теж проблема. Біля сміттєвих баків оголошення, що за крупногабаритку штраф, а уявляєте, який вереск через раба буде?..
Що не кажіть, раби - то морочливо.
Розумію, що хтось свободу може не вивозити, але давайте все ж таки не так радикально. Хоча б кріпаком чи прислугою