Нещодавно спілкувалася з дівчиною, у якої було пару сесій з Верхнім, з яким зустрічалася я. Так от, на скільки ми різні. Вона плакала після 50 ударів ременем. Я вже після 200-300 не рахувала, бо не було сенсу. І так, мені то був лайт. Я б сказала, один з найслабших Верхніх. Дефіцит у всьому: у болю, в емоціях. І мабуть першочергово - саме нестача емоцій. Через це лише біль має мало сенсу і не рятує ситуацію.


І справа зовсім не у тому, що він поганий. Він був просто не підходящим для мене. Тож варто шукати своїх людей. Зараз, це лише спогад і давні справи.


Добре, коли вдається знайти ураган по емоціях і відчуттях. Чого всім і бажаю.


Фото для поціновувачів бутфетишу