Morning.
Та сплю дуже чутко. Стрільбу чув, звук двигуна теж, але момент збиття, ймовірно, пропустив. Низько літають. Хоча, скоріш за все, таки збили. Ну, то таке. Тим більше, за містом завжди тихо, тому будь-який звук здається гучнішим, ніж у місті. Але що мені скаржитися? Те, що я чую, – це ніщо в порівнянні з тим, через що у значно більшій мірі проходять люди в Харкові, Дніпрі, Херсоні та інших прифронтових містах.
Але до приємного. Щодо "приміряти і не купити"—як припущення, це не варіант. І зараз я не про Майю. Хоча пам'ятаю її пости, не такі вже й старі, де вона соромилася навіть звернутися до продавця. А тепер – йде на прямий конфлікт. В присутності, наскільки я розумію, й інших покупців. Еволюція, як то кажуть, очевидна. Але, вона пані досвідчена- тож сама розбереться. Для деяких людей важливо мати певні речі, що завжди під рукою—щось на кшталт "трофеїв". Це дає відчуття комфорту, впевненості, а інколи – і контролю над власними емоціями. У випадку ж фетишистів такі речі можуть виконувати ще й роль "якоря", який допомагає швидко перемикатися у потрібний стан або підтримувати звичний ритуал.
У виключних випадках - так, сором присутній. Особливо якщо людина відчуває певний внутрішній конфлікт між власними бажаннями та соціальними нормами. Багато хто може боятися нерозуміння чи осуду, навіть якщо раціонально усвідомлює, що нічого поганого в цьому немає.
В той же час, варто не забувати, що фетишизм – це не просто "прихильність до речей", як то у випадку з талісманами чи то улюбленими звичками. У сексологічному сенсі це глибший механізм, де певний об'єкт або дія стають ключовими для отримання збудження. На цьому, напевно, йи зупинюся, бо "Остапа знову понесе".