Майя, знову привіт!
Цікавий текст. Нарешті! Я з радістю на нього відповів би розгорнуто, але, чесно кажучи, день натхнення я вже витратив на попередні два пости, тож зараз буду коротким. Але щиро. Іноді й так вмію. Перше, що хочеться сказати — про побутове рабство.
Ти пишеш, що це “не воно”, але за змістом — дуже схоже саме на нього, рідненького . Дивись, от ти приходиш, дбаєш про комфорт Леді, готуєш, прибираєш, забезпечуєш затишок. Тобі це, можливо, приносить задоволення — і це важливо. Але давай відверто: коли одна сторона повністю бере на себе побут і турботу, а інша в цей час відпочиває — це вже не просто “допомога”. Це система. І за своєю структурою — вона цілком підпадає під визначення побутового підпорядкування. Те, що це добровільно — чудово. Але добровільність не змінює суть. Якщо це дає тобі відчуття себе — це твоє право. Круто. Просто називати речі прямо — завжди корисніше, ніж ховатися за м’якими формулюваннями. І друге — фільм “Дівчина з Данії”. Я до речі його дивився, і чесно, мені було дуже шкода за його дружину. Якщо цікаво, розповім чому. Але! Ти кажеш, що він тебе дуже вразив. А скажи — що саме?
Може, момент, коли головний герой нарешті дозволяє собі бути таким, яким відчував себе все життя — без страху й виправдань?
Або, навпаки, тебе зачепила його дружина — яка бачила, як змінюється близька людина, але залишалась поруч, навіть коли їй було боляче й незрозуміло? То ж, чекаю твого фідбеку. Ну а про інше з посту, наступного разу.