Колись в батьківському чаті початкової школи одна мамаша кожний день питала, яке сьогодні домашнє завдання. При тому, що діти самі мали це записувати у щоденник. Не те, щоб дуже напрягало, але трохи муляло. Мені вже дуже закортіло її спитати, може у неї хобі таке, чи що? А коли школа закінчилася, виявилось, що її д****а "з особливими потребами". І про це майже ніхто не знав. Тоді я порадів, що не написав глупостей у чаті. Тож стосовно цього персонажа - "виновника торжества" . Я його сприймаю, саме, як таку дитину. Ми ж не знаємо, який у нього насправді діагноз ). Як то кажуть, чим би дитя не тішилося, аби не руками.