Добрий вечір,Пані Юлія!
Дякую за відповідь.
Можливо, так, але не купив його.
В руці можна нести, але не так цікаво, як на спині.

А в разі чого, якщо підійдуть кремезні хлопці й спитають:
— Куди ти, дядьку, з таким підорастичним рюкзаком? На фест, чи на перевиховання?
Ти не моргнеш. Не ховаєшся за правозахисні брошурки, не будеш заводити розмови про гендерні ролі. Просто плюнеш під ноги, зітхнеш важко, і і спокійно відповіси:
— Та ну вас, братва! Це не мій. Шмара моя забула. Я їй несу. Ще вчора мало не влупила за це. Який фест, які кольорові? Я нормальний. По-нашому. Мені це все, як синтетика в спеку — липке й душне. Падло буду, якщо брешу.
Бо сам розумієш — скажеш щиро, що йдеш на кіно про трансгендера в Секторі Газа — і це вже не розмова буде, а бойове хрещення. Там ніхто не уточнюватиме займенники — там уточнять, з чого в тебе хребет.
А так — усе чітко. Легенда, рівний голос, рюкзак — “речдок шмари”.
А твій справжній бойовий лук — панчохи, перука, гліттер, латекс із написом “kitten inside” — хай собі висить у Фетсайді.