Ключове "у ДЕЯКИХ жінок". Який % сучасних жінок ридають над книжками серії "жіночій роман", сприймають серйозно там написане, щоб вважати це "глибоким розумінням жінки?.."
Давайте ЗАПИТАЄМО СОСАЙТНИЦЬ:
НАД ЯКИМ ТВОРОМ (літературним чи виставою) ВОНИ ВОСТАННЄ ПЛАКАЛИ, глибоко переживали?

Тут. Якщо проти - зроблю окремий допис.
Мої твори (вистави), які я тихо проплакала:
- "Однокласники" Тадеуша Слободзянека і
- "Лист незнайомки" Стефана Цвейга.
Навряд вони йдуть з позначкою "жіночий роман". Але душу вивернули.

Як на мене те про що ви написали опосередковаг відносиця до жінок. Це більше внутрішнє розуміння ,єиоційність .
Як один з варіантів це місячне....
Але гадаю що для чоловіка"така розкіш" не доступна.
А загалом подивитись під іншим кутом завжди корисно.

Майя, сьогодні я намагатимусь коротко: ти серйозно думаєш, що, прочитавши жіночий роман чи поплакавши на виставі, зможеш зрозуміти, що таке бути жінкою? Друже, ти сам у своєму тексті трохи плутаешься: то у тебе "неймовірні емоції", то "чогось не вистачає", то раптом згадки про минуле життя з дружиною, а сьогодні — нібито нове прозріння. Сам собі суперечиш кожним абзацом. І найдивніше: ти визнаєш, що книга нічого не дасть, але все одно наївно сподіваєшся на диво. Мені це важко зрозуміти. Але, як відомо: чужа голова...Ем, темрява? Не знаю як вірно перекласти.
Проте, повернемося до нашої цікавої розмови.
На жаль, чи на шастя- як подивитися, але ти ніколи, чуєш, ніколи не зрозумієш, що таке бути жінкою. І проблема не в тому, що треба "більше старатися" чи "дати собі час". Ніт. Проблема в тому, що завдчки матінці природи, і частково батькам, фізично і психологічно цей досвід тобі недоступний. Від слова "зовсім".
Бо, ти ніколи не проживеш, як гормони розносять тебе на шматки щомісяця. Ти не відчуєш біль, який тебе знищує фізично і морально під час менструацій. Про дефдорацію я промовчу. Але це також ознака жіночності. Ти не знатимеш, як це — жити у світі, де тебе бачать спочатку як тіло, а вже потім — як людину, якщо взагалі побачать.
Ти не зрозумієш, що означає кожен раз прораховувати маршрут додому, якщо повертається одна в темряві. Ти не відчуєш, як це — подавляти злість, біль, страх тільки для того, щоб тебе не вважали істеричною. Ти не дізнаєшся, як це — все життя балансувати між тим, щоб бути достатньо жіночною але в той же час не занадто доступною. Коротше: щоб бути жінкою — сукню чи панчохи та тілі,, а ні гормонотерапія, а ні силіконові груди не допоможуть. Для того, аби відчути себе жінкою -треба народитися жінкою. Крапка.
Пройти через дитинство, коли тебе вчать "не сперечатися". Через підлітковий вік, коли тебе вперше оцінять очима як обьект сексуального бажання. Через дорослість, коли твої досягнення завжди стоятимуть у тіні твоєї статі.
Це не роль, яку можна приміряти на вихідні. Це життя, вшите в твоє тіло з першого крику.
Одягнути сукню і розридатися на фільмі — це, якщо відверто, дешевий театр. Імітація, яка нічого не варта.А справжнє жіноче життя — це постійний, щоденний бій за право бути собою у світі, де за замовчуванням, ти( тобто жінка) ..далі продовж сама. Сам.Тому ні, Майечка.
Не буде ні "зрозумію трохи", ні "поступово відчую". Це самообман. Або бажання инездіцсненного. А ні фізіологія, а ні тим більше вік не дозволять тобі цього. На жаль.
Ти не на правильній дорозі. Ти навіть не в правильній реальності.
Чуже життя — не атракціон і не костюм на прокат.
Його можна тільки поважати. Але не вкрасти і не відчути. Якось так. Сугубо суб'єктивна думка.

Добрий день, Мишко!
Дякую за відповідь.
Дійсно так.
Можливо, ніколи по-справжньому не розуміє жінка так само, як жінка ніколи не зрозуміє чоловіка?


Так, можливо, ми ніколи повністю не зрозуміємо одне одного, бо наш досвід, емоційне сприйняття і навіть соціальне виховання часто дуже різні. Але це не обов’язково щось погане. Іноді у цьому й краса — у намаганні зрозуміти, прийняти, підтримати, навіть якщо повного розуміння не буде. Взаємна повага, відкритість і бажання слухати — це вже великий крок до близькості.