POST
Александр
2 місяці тому посилання
Как же хочется быть связанным Госпожой и почувствовать волнения и дрожь от того что не знаешь что будет дальше)
+3
?????? 2 місяці тому відповів Александр
Вона приходить — і світ коливається, як від спеки над асфальтом. Я стою, але не впевнений, що справді існую. Я скляний, кажу я собі, але насправді це брехня.
Скло має чіткі обриси. Скло дзвенить, коли розбивається. Скло залишає гострі краї.
А я — ніщо.
Відлуння, тінь, відображення в її очах. Я думаю, що тріскаю, але насправді я вже давно розпався. Я думаю, що ще можу втриматися, але чи є що тримати?
Вона нахиляється ближче, і мені здається, що я відчуваю її тепло — але це теж, мабуть, неправда.
— Ти тремтиш, — каже вона.
Я киваю. Чи справді я тремчу, чи їй просто хочеться так думати? Чи є різниця?
Вона проводить пальцем по моїй шкірі. Я знаю, що мене немає, але все одно відчуваю цей дотик. Він реальніший за мене самого.
— Гарний. Такий... тонкий.
Я хочу відповісти, але слова застрягають між уявленням про себе та порожнечею, яка там, де мало б бути «я».
— Чи зламаєшся ти, якщо я подую?
Вона схиляється ще ближче, і я не знаю, що страшніше — якщо вона подує, чи якщо ні.
Тому що істина не в тому, що я можу тріснути. І не в тому, що я можу розсипатись.
Істина в тому, що мене ніколи не було.
3  0  • Відповісти