Хм… Чогось не вистачає.
Ні, не кави. Не музики. Не людей навколо.
Чогось глибшого. Відчуттів. Емоцій.


Іду в місто. Джинси обтягують стегна, лягають на тіло, як другий шар шкіри. Мені це подобається. Низ отримує задоволення. А верх?
Чому він залишається осторонь? Так несправедливо.


Іноді я вдягаю бюстгальтер під звичний одяг — відчуваю його тиск, форму, навіть ніжне нагадування про себе. Але то — не зовсім те.
Є один топ. Особливий. Він ніби створений не просто для тіла — для шкіри, для бажання, для гри.
Коли вдягаю його — з’являється хвиля. Вона починається зсередини й виходить назовні, збуджує кожен дотик тканини.


Поверх нього — светр, куртка. І я готова. Виходжу в місто. Тепер усе по феншую.
Тіло вдягнене, але не тільки. Воно відчуває. Воно живе.


Цікаво, а є серед вас ті, хто теж грає з одягом? Хлопці, хлопчики — ті, хто йде в місто не просто в джинсах і куртці, а в чомусь, що дарує задоволення.
Не лише виглядом, а самим фактом дотику.


Бо ми — не просто вдягаємося. Ми одягаємо емоцію.