Пост пишу через допис Олександра. Дійсно, для людей зовнішність потенційного партнера досить важлива. І найбільше вона якраз важлива для чоловіків. Як то кажуть, жінка повинна бути "єбабельна". І коли я тільки прийшла в тему, то теж обирала чоловіків, які мені подобаються зовні.


Так, це мабуть найбільш поширений типаж, який подобається жінкам. Зокрема, зріст вище 1,80 м, широкі плечі та досить міцної статури.


Мій перший Верхній вписався в цей типаж. Але далі все пішло не по плану. Красиві чоловіки в мене викликали якусь відразу або жалість до них. Зокрема, через певну самозакоханість та нарцисизм. Я розуміла, що на сесії мені з ними немає чого робити. Бо ця людина буде тонути у власній неперевершеності, навіть якщо творить якусь дичину.


Для сексу, мабуть, красунчики - найкращий варіант, але ж я не шукала сексу. Тож, після кави я з ними прощалася.


Найцікавіше, що чоловіки, які взагалі і близько не були схожими на мій ідеальний типаж, давали найбільш смачних емоцій. Я тоді зрозуміла, що досить суттєвим пусковим механізмом для мене є страх. Так, я повинна боятися і так зовнішність партнера мені не повинна подобатись.


Зокрема чоловік, зі зростом 1,70 м і худорлявої статури, давав набагато більше бажаних емоцій, ніж красунчик-спортсмен.


Що я хочу цим сказати? Якщо вам приємно спілкуватися з людиною, хоча б сходіть з нею на каву. Бо якщо чесно, майже всі чоловіки, з якими знайомилися, обмінювалися фото, а потім зустрічалися в реалі, казали, що у звичайному житті я взагалі не така як на фото. І тут питання не в тому, що вони якісь відкориговані, а в тому що на фото майже неможливо побачити емоції людини. Неможливо побачити іронію в погляді, або чортиків в очах. Можливо саме це вас зачепить.


P.s. Сьогодні без сексі фоток. Я готую обід