Майя, дякую тобі за відповідь.
Я повністю згоден: дитині дуже важливо відчувати підтримку вдома. Це базова річ.:Без цього — вона може зламатися, замкнутися або просто піти туди, де її “приймуть”, хай навіть ці люди й не завжди щиро зацікавлені в її добробуті. Тут у мене сумнівів немає. Але от де у мене виникають питання — це в оцінці того, що саме є “підтримкою”, а що — передчасним схваленням небезпечного рішення.Дивись. Хоч і банальний, але все ж таки приклад. Коли д****а каже: «Я — дівчинка в тілі хлопчика» — суспільство , принаймі його ліберальна частина, зараз очікує від батьків автоматичної підтримки. Мовляв, прийми, зрозумій, підтримай. Інша — ти монстр, ти не любиш свою дитину, якщо дозволяєш їй піти на такий крок.
А тепер трохи уяви, ця ж д****а каже: «Тато, мамо, я хочу курити траву, бо мені так легше справлятись із собою, і зрозуміти хто я». І тут уже батьки зобов’язані бути суворими. Бо це, бач, шкідливо, це впливає на мозок, на психіку, це ризик. Тому, власне в мене виникає питання: а операція з видалення грудей — це не ризик? А гормональні п*******и з довічним прийомом — це не втручання в психіку і тіло? Чому ти ,та й частина такого суспільства вважаєте що зміна гендеру — це апріорі краще, ніж сигарета чи косяк? Наголошую, це банальний але все ж таки приклад. Бо якщо вже чесно, то медикаментозна і хірургічна зміна тіла — це серйозніше, складніше і часто незворотніше, ніж разовий експеримент з травою. І ми ведемо мову не про дорослу людину, а про підлітка, який ще не розібрався, хто він узагалі. Чи не здається тобі, що подвійні стандарти , а по іншому це не назвати, кричать тут голосніше за логіку? Усе, що ми не розуміємо — не завжди зло. І все, що зараз модне — не обов’язково добро.
Тобто, якщо ми врешті-решт керуємось логікою захистити дитину від шкідливого впливу, то чому в одному випадку ми все забороняємо, а в іншому — навпаки, підтримуємо без критичних питань?
Мені здається, дуже важливо, щоб підтримка не перетворювалась на схвалення будь-чого.Підтримувати — це означає бути поруч. Але бути поруч — не означає мовчки погоджуватись на будь-який крок, навіть небезпечний.Бо д****а — все ще д****а. І в деяких речах їй потрібна не свобода, а захист. Я не заперечую щодо досвіду тих, хто дійсно з дитинства розумів, що живе “не у своєму тілі”. Але я кажу про те, що рішення з незворотними наслідками мають ухвалюватися дуже обережно — з повною інформацією, підтримкою фахівців, з усвідомленням ризиків, тощо.
Бо любов до д****и, як на мене, це не тільки прийняття. Це ще й відповідальність. Навіть якщо іноді вона виглядає як сурове «не згоден». I.m.h.o.
Я повністю згоден: дитині дуже важливо відчувати підтримку вдома. Це базова річ.:Без цього — вона може зламатися, замкнутися або просто піти туди, де її “приймуть”, хай навіть ці люди й не завжди щиро зацікавлені в її добробуті. Тут у мене сумнівів немає. Але от де у мене виникають питання — це в оцінці того, що саме є “підтримкою”, а що — передчасним схваленням небезпечного рішення.Дивись. Хоч і банальний, але все ж таки приклад. Коли д****а каже: «Я — дівчинка в тілі хлопчика» — суспільство , принаймі його ліберальна частина, зараз очікує від батьків автоматичної підтримки. Мовляв, прийми, зрозумій, підтримай. Інша — ти монстр, ти не любиш свою дитину, якщо дозволяєш їй піти на такий крок.
А тепер трохи уяви, ця ж д****а каже: «Тато, мамо, я хочу курити траву, бо мені так легше справлятись із собою, і зрозуміти хто я». І тут уже батьки зобов’язані бути суворими. Бо це, бач, шкідливо, це впливає на мозок, на психіку, це ризик. Тому, власне в мене виникає питання: а операція з видалення грудей — це не ризик? А гормональні п*******и з довічним прийомом — це не втручання в психіку і тіло? Чому ти ,та й частина такого суспільства вважаєте що зміна гендеру — це апріорі краще, ніж сигарета чи косяк? Наголошую, це банальний але все ж таки приклад. Бо якщо вже чесно, то медикаментозна і хірургічна зміна тіла — це серйозніше, складніше і часто незворотніше, ніж разовий експеримент з травою. І ми ведемо мову не про дорослу людину, а про підлітка, який ще не розібрався, хто він узагалі. Чи не здається тобі, що подвійні стандарти , а по іншому це не назвати, кричать тут голосніше за логіку? Усе, що ми не розуміємо — не завжди зло. І все, що зараз модне — не обов’язково добро.
Тобто, якщо ми врешті-решт керуємось логікою захистити дитину від шкідливого впливу, то чому в одному випадку ми все забороняємо, а в іншому — навпаки, підтримуємо без критичних питань?
Мені здається, дуже важливо, щоб підтримка не перетворювалась на схвалення будь-чого.Підтримувати — це означає бути поруч. Але бути поруч — не означає мовчки погоджуватись на будь-який крок, навіть небезпечний.Бо д****а — все ще д****а. І в деяких речах їй потрібна не свобода, а захист. Я не заперечую щодо досвіду тих, хто дійсно з дитинства розумів, що живе “не у своєму тілі”. Але я кажу про те, що рішення з незворотними наслідками мають ухвалюватися дуже обережно — з повною інформацією, підтримкою фахівців, з усвідомленням ризиків, тощо.
Бо любов до д****и, як на мене, це не тільки прийняття. Це ще й відповідальність. Навіть якщо іноді вона виглядає як сурове «не згоден». I.m.h.o.
Добрий вечір, KICHUM!
Дякую за відповідь.
Дійсно, на таке питання важко одразу відповісти.
Все-таки моя думка, що потрібно підтримати свою дитину, як би важко не було батькам.
Якщо д****а поділилася з мамою або татом, можливо, варто спробувати поговорити тактично, щоб не образити дитину.
Неважливо, скільки їй років, для батьків вона завжди залишається дитиною.
Якщо нічого не зміниться, тоді прийняти такою, як є!
Рано чи пізно, якщо в родин...
КӨБІРЕК ОҚУ
Дякую за відповідь.
Дійсно, на таке питання важко одразу відповісти.
Все-таки моя думка, що потрібно підтримати свою дитину, як би важко не було батькам.
Якщо д****а поділилася з мамою або татом, можливо, варто спробувати поговорити тактично, щоб не образити дитину.
Неважливо, скільки їй років, для батьків вона завжди залишається дитиною.
Якщо нічого не зміниться, тоді прийняти такою, як є!
Рано чи пізно, якщо в родин...