Телеграм-канал про порку або ж шмагання:
https://t.me/spankingua

Це ще одне оповідання із життя підписниці, яким вона вирішила поділитись. Ну і я дозволив собі, з її згоди, додати декілька штрихів.

- Дозволиш подивитися, як тебе шмагаю? Привіт!
Люблю свого екзекутора за ввічливість: поздоровкатися не забув. Що навіть не чулися місяці три-чотири, фігня - з місця в кар'єр.
- Нуууу... мені дійсно не завадила б порка... Але при спостерігачі... Хто це?
- Ти ж сачкуєш раз за разом - вирішив знайти ще когось. Наче домовилися, але вона ще не порота, дуже боїться. Попросила подивитися, як це відбувається. Ми ж наче говорили, що таке може бути?
Угу, говорили. Триста років тому, пару слів за чаєм. Проте... "ВонА", вже легше.
- "Вона" молода? Яка на вигляд? Хто взагалі?
- Молодша тебе, але не набагато. Ростом нижча. Комплекція плюс-мінус твоя. Працює чи то бібліотекаркою, чи то вчителькою - не зрозумів. Вона з N. (сусіднього містечка). Приїздить сюди на вихідні до тітки.
- І як це має бути?
- Та як... Звичайно. Роздягнешся - ляжеш - отримаєш. Дівка постоїть поряд, подивиться. Потім ти вільна, а ми з нею попрацюємо. Якщо не втече від твої криків. Ти б не дуже волала, га?
- Так не дуже лупи...
- Оце вже нііі!.. Ти пропустила щонайменше дві процедури - маю всипати і за них...
- А якщо "Вона" погодиться, зможу подивитися, як ти її?..
- Це навряд, чесно скажу. Дуже полохлива. Навіть за роздягання торгується...
- До слова, а як з моїм роздяганням?..
- В сенсі? Правило не змінне: все геть! на крісло в чому мати народила... Хіба проблема? При жінці ж заголятимешься, не при чоловікові...
- Не проблема, якщо жінка страшніша. А якщо мандель? Мало, що бачитиме як шмагають, ще і комплексуватиму від порівняння тілесів.
- Облиш! Зроблю все можливе, щоб тобі якнайшвидше стало не до порівнянь!..
...
Я точно не спізнилася, бо херр екзекутор (з прізвища) мав німецьке коріння і навіть девайси на столику розкладав рівнесько-паралельно, що казати про час.
Не спізнилася, але "Вона" вже прийшла.
- Добрий! Не змінилася. Роби зразу все, що потрібно, і приходь в зал, ми кавуємо. Твої речі на місці.
Ну, ще б! Чи в сенсі маю дякувати, що не виставлені за поріг через кілька відмов від зустрічі?..
Швиденько освіжаюся і йду в залу.
Вона точно молодша. І наче худіша. Хоча знизу фігуриста. Чи то так сидить?.. Швидкість думок за секунду спринтерська. "Вона" так само сканує мене. Мармизка миленька. Підходжу до столика і присідаю на крісло.
- Ольга - Олена. І поки досить. Бо Ольга, з якогось дива, порушила кілька правил. Це не припустимо...
Я отямлююсь, підіймаюсь і опускаю очі долу.
- Вибачте, подумала...
- ...І це зайве. Думаю я - ви виконуєте. Вважав, для Олени, а, виявляється, і для Ольги: все за встановленим порядком, нічого без наказу чи дозволу, погляд вниз, чекати - слухати - виконувати. Чи ти навмисно? Продемонструвати гості покарання за неслух?..
- О, ні-ні... перепрошую... я... від незвичної ситуації...
Покаранням є пробка. Картинка вставляння її при гості дає хвилю жару.
- То зроби, як належить, не гай часу. Бо, сподіваюся сьогодні на подвійну роботу...
Навіть не дивлячись, бачу котячу посмішку екзекутора до гості.
Як належить - це далі коридора бути голою. Повертаюсь до шафи, скидаю одяг і білизну (акуратно склавши на полицю) і на поватнівших ногах ступаю до порога зали.
- Швидше! Швидше! - Прикрив руками соски та лобок, затамовую подих і заходжу.
Жінка жінкою, екзекутор сто раз бачив - але бути голою при двох вдягнених дуже ніяково. Боковим зором бачу, що гостя намагається робити вигляд "нічого незвичного".
Підходжу до екзекутора, опускаюся на коліна. Це ще один пункт Правил.
- Пане, прошу відшмагати мене.
Секундна пауза - і отримую пару ляпасів по щоках.
- За п*******я правил. Ще один вибрик - роздвигатимеш сідниці.
Червонію до кінчиків вух. Низ живота збуджено стиснувся.
- Бачиш, Олена, я не садист. Я лише виконую те, про що просять... Головою до вікна, стань раком! Порушила режим, пропала на кілька місяців - маю глянути на твій зад... - Це вже мені.
Ну, як же без знущання. Екз обмацує сідниці, дає пару шльопків і повертає увагу на гостю. Я лишаюся у позі.
- Як, Олена, не страшно так? Хіба ніяково, бо зашарілася, але покарання без сорому не покарання. Та тобі зарано червоніти, наразі це справа Ольги. Як, Оля, достатньо почервоніла? Постав ноги ширше! Чи таки вставимо пробку? Покажемо гості всю програму?
- Достатньо... - вийшло з хником, але ноги розставляю.
- Добре. Сьогодні сором вже стимульнули, за рахунок гості, залишимо на наступний раз. Допиймо каву, поки зовсім не вистигла - і до різок. Сьогодні з вишняка, а взагалі-то... - він пускається у філософії про кращі різки, а я, з виставленою на огляд попою та іншим, чекаю... Хвилин десять видаються за годину. Нарешті чую, що парочка підвелась.
- Встати! - спираючись на протягнуту руку, підіймаюся і я. - До крісла. Йди вперед!
Від зміни положення в голові шумить. Ноги трохи затерпли. Крісло, прилаштоване для шмагання, в іншій кімнаті, через відносно довгий коридор. Мій "шлях на Голгофу". Правда, без зупинок, а сьогодні і без "батога". Бо інколи Пан воліє прогнати із залу до "екзекуційної" ременем.
Йду попереду процесії, встигаючи уявити, що бачать мої послідовники... Оххх...
Кімната менша зали, колись бабусина, тому на стіні і підлозі килими. Залишені "для звукоізоляції". Я не можу терпіти мовчки. Звісно, не волаю в усе горло, але сусіди такі сусіди.
На мене кімната діє як перемикач. Якщо у залі мандражувала від сорому, тепер дрижаки б'ють від страху. Розкладене вузьке крісло, відерце з різками, відкрита пласка коробка з паддлом і кількома ременями, аптечка.
Обертаю голову - очі у гості "по п'ять копійок". Вона відчуває погляд - і дивиться на мене із співчуттям. Ну, хоть хтось жаліє.
Екзекутор приносить із шафи моє простирадло і рушники, я застеляю крісло. А в фільмах кат готує плаху сам...
- На живіт. Припідійми попу.
Роблю з великого рушника валик, лягаю долілиць, підклавши його під пах, менший рушник затискаю зубами, руками вчіпляюся в край крісла, застигаю в очікуванні.
Подальші звуки знаю, наче бачу: ось екз витягає з відерця різки, стряхує, кладе на столик. Ось скидає сорочку, лишається у футболці. Ось бряцає знятий наручний годинник. Зараз...
Нетиповий звук - шумне зітхання спостерігачки.
- Олена, підходь ближче. Побачиш, які красиві смужки набухатимуть на сідницях...
Нестримую стогін.
- З чого це? Ти знаєш, я не люблю награність.Стогуть, коли боляче. Хоча б отак.
Скільки не чекай першого удару, він завжди гострий. Вжжжик - обпікає - і я смикаюсь з айком.
- Ляж рівно. То було, щоб не стогнала даремно. Поки терпи, не влаштовуй цирк.
Хоч наші порки каральні, екзекутор шмагає за наростаючою - перший десяток, а то і два не дуже сильно. Але чи через паузу в екзекуціях, чи через перший болющий стібок, чи хвилювання через глядачку - навіть перший десяток дається мені важко, ледь змовчую. Хоча попу, за рахунок піднятих плечей і прогибу назад, вдається втримати рівно.
Перед наступним десятком кілька секундна пауза - екз бере нову різку.
- Згадала, як це? А тепер згадуй свої провини і дякуй, що є кому їх відпускати...
Далі нахлинає Біль, різкий, протяжний, опік - взвивання - вертіння попою в намаганні остудити половинки - хапання руками за сідниці... Про себе рахую, та швидко збиваюся, свідомість затуманюється, схоплююсь-лягаю як робот. Але все повільніше і повільніше. - Піднімися на коліна. - Екзекутор кладе на крісло дві великі диванні подушки і накриває їх рушником. - Лягай.
Я знаю, що це означає і даю волю сльозам. Зараз підсіднична складка - найболючіше місце - буде зручно розкритою і я отримаю саме по ній.
- Не треба, прошу!..
- Олена, тримай її за плечі.
Олена обережно притискає мої плечі, але не втримує після першого ж удару під сідниці. Я скидую її, хапаюся за попу, присідаю на литки і заходюся в плачу. Екз хапає мене за волосся і штовхає вперед.
- На місце! Ще 5.
Цього разу Олена буквально навалюється на мене і починає шепотіти:"Потерпіть... потерпіть... ще трохи... ще один.."
Несподівана "фіксація" з мантрами допомагають - хоч з криком, але витримую призначене.
Після п'ятого удару екзекутор, мабуть, робить знак - Олена відпускає мене і я в волю ридаю, погладжуючи сідниці.
Екз приносить склянку мінералки. Випиваю її з цокотом зубів по склу.
- Лягай, оброблю попу.
Казковий момент! Останній раз попу обпікає, цього разу антисептик. А за ним настає блажена хвилина змащування гелем... з масажем. У приступі вселенської вдячності хапаю і цілую руки екзекутора:
- Дякую за покарання...
- Сьогодні тобі трохи дісталося. Але сама винна - не пропускай. Йди і не гріши. Чи гріши, щоб прийти ще.
Зараз покажу тобі, що вийшло.
Клацає смартфоном і демонструє наслідки.
- Олена, а тобі як, подобається? Ти ж наступна.
Не бачу її очі. Але не втікла. Певно, домовляться.
- Можеш вдягатися. Чай-каву зробити?
- Ні, дякую. Якщо перегляду навзаєм не можна, трохи отямлюсь і піду...
- Сьогодні ми тільки спробуємо. Не буде на що дивитися. Але Олена тобі винна...
Коли я зайшла в залу попрощатися, гостя вже не сиділа за кавою, а стояла очі долу із червоними щоками.
Екз зачинив за мною двері і я почула знайоме: "Роздягайся!". Треба буде сказати, щоб у коридорі тихіше і обережніше розмовляв, бо усюди вуха...

Олені завжди кортіло щоб її шмагали. І мріялись їй не сексуальні ляскання по попі, а справжня екзекуція. Саме тілесне покарання будоражило уяву та не давало спокою.
Але разом з тим на протилежній стороні завжди був страх… І страх не те щоб перевішував бажання, він його навіть не врівноважував. Але цього було достатньо для стримуючого фактору, що не дозволяв вагам перехилитись в один бік. Олена не могла стрибнути в омут з головою, віддатись своїй таємній пристрасті. З одного боку існував страх болю, і інший, набагато сильніший… страх що їй не сподобається. Саме цей страх заважав головним чином. Але з роками Олена дійшла думки: не сподобається, буде знати точно, фантазію втілювати в життя не варто, от і все. А не спробувавши, так нічого і не дізнаєшся. Крім того, страхи раптом почали слабшати, а іноді, може якраз завдяки зробленому висновку, взагалі зникати… І ось тепер вона тут…
Олена розуміє, все через що проходить Ольга, чекає невдовзі на неї, і залишаючись зовні спокійною, розривається від хвилювання всередині.
Ось Ользі наказано зняти всю одежу та повернутись в кімнату… Ось жінка стає перед чоловіком навколішки і урочисто проголошує:
- Пане, прошу відшмагати мене.
Незабаром і їй повністю роздягнутій потрібно буде стояти на колінах та випрошувати екзекуцію. Серце починає калатати ледь не вискакуючи з грудей, тіло тремтіти.
Олена намагається взяти себе в руки, та картина де вона просить про гарне лупцювання свого заду кидає то в жар, то в холод. Як тільки Олена побачила що жінка в ногах чоловіка вимолювала щоб її шмагали, зрозуміла: точно погодиться…. скине з себе одяг і сідниці отримають болісну прочуханку.
Олена вжалась у крісло уявляючи свій червоний зад і сльози…
Ось Ольга іде до другої кімнати, а Олена прямує слідом. Вона одягнена в спідницю і блузку та насправді ментально гола направляється разом з Ольгою отримувати під перше число.
В кімнаті Олена бачить розкладене вузьке крісло і відерце з різками: файно підрізані свіжі прути мокнуть, чекаючи поки їх дістануть. Ольга гола і покірна готує все необхідне для покарання перед тим як лягти на екзекуцію. Знаходячись цілковито під владою уяви, Олена така ж покірна і гола готується разом з нею.
Коли винуватиця лягла, вчепившись руками в край крісла та затиснувши в зубах рушник, а чоловік взяв різку, все що вирувало всередині Олени неконтрольовано прорвалось назовні. Адже вона також подумки вже лежала на тому кріслі і прямо зараз гнучкий прут мав полосувати її зад. Не стримавшись дівчина порушила тишу своїм гучним зітханням.
- Олена, підходь ближче. Побачиш, які красиві смужки набухатимуть на сідницях...
Різка підіймається і опускається, протяжний свист і хлопки по тілу, вперемішку з риданнями Ольги, змушують Олену також отримувати прочуханку.
Від обпікаючих різок набухає все більше смужок і Ольга вчепившись в крісло з усіх сил намагається терпіти та втримати себе на місці, хоч і виє в рушник. Олена намагається втриматись і витерпіти жорстке покарання разом з нею.
- Не треба, прошу!..
- Олена, тримай її за плечі.
Олена тримає за плечі і добре розуміє що зовсім скоро благати про помилування буде і сама.
Різка шмагає знову, Ольга хапається за попу, присідає на литки, заходиться від плачу. Олена хапається за сідниці і ридає разом з Ольгою.
Врешті решт, Ольга після масажу сідниць гелем стоїть в дверях і прощається з екзекутором, далі вона зачиняє за собою двері. Її покарання скінчилось.
А для Олени все тільки починається…
- Роздягайся!