Телеграм-канал про порку або ж шмагання:
https://t.me/spankingua

Це оповідання від підписниці трішки прикрашений перший досвід в її житті. Ось так буває.

Третій не зайвий

-Привіт, у мене до тебе справа, - тон у давнього приятеля, як завжди, діловий і вельми поважний.
– Слухаю. - Це з приводу твоїх екстремальних уподобань… - О-о, цікаво! Так він називає мою цікавість до порки. - Невже захотілося когось відшмагати?
- Ну, ти сама казала: я для цього занадто лінивий...
- Тоді що?
- Ппознайомився з одним дідом. З нашого бізнесу, з самих верхів. Зараз все частіше за кордоном, але на пару місяців має проєкт у нашому місті. Я й раніше помічав його дивне ставлення до жінок, навіть гадав, що він нетрадиційний. А вчора ми «злегка» випили і він доволі відверто купу наговорив.
Виявилось, жінки кілька разів серйозно підставили його. І він спочатку страшенно зненавидів всю жіночу стать, а згодом ненависть спала, проте бажання вказувати жіночій статі її місце не минуло. Коротше, він дуже хотів би відшмагати жінку, але з його положенням у суспільстві важко знайти об'єкт. З повіями зв'язуватися не хоче, вламати якусь соплячку з вулиці - хто знає, де на неї потім натрапиш! Дід мені дуже потрібний. Бачу, що подобаюся йому, він може мене просунути. Я вже закинув, що дуже його розумію і підтримую, сам тримаю свою подругу в строгості і не цураюся дати їй по задниці. Може, розіграємо сценку?
- Ти хочеш мене відшмагати в його присутності?
- Скажімо, я почну. Запросимо діда в гості - ти в чомусь провинишся, і я вирішу тебе покарати. А щоб було ще соромніше, запропоную це зробити гостеві.
- Думаєш, він погодиться?
- Ну, у нас буде ще кілька вечорів у барі... Встигну вкласти йому в голову цю думку.
- Ну, гаразд...
- Будь готова, незабаром подзвоню. Через пару днів я отримала лаконічне смс: «Зустрічаємось сьогодні о 8-й. Дід готовий» Справді, навіщо витрачати час на дзвінок? Хоч би приписав, чим поротимуть...
О пів на восьму я на квартирі у приятеля. Закінчую приготування столу, коли приходить гість. Жвавий, але непоказний дідок. Не дивно, що жінки не дуже його цінували. Але в моїй Темі такі якраз особливо старанні.
– Це моя подруга Юлія.
- Сергій Леонідович.
- Дуже приємно! Даруйте, не можу подати руку, - я трохи вклонилася гостю, тримаючи в руках тарілки з тарталетками.
- Гість на порозі, а ти не готова! Стіл мав бути накритий ще п'ять хвилин тому! - прикрикує на мене приятель, і я винно опускаю голову.
- Вибач, я зараз закінчу.
- Ти заробила собі бали! Прошу в кімнату, влаштовуйтесь… - звертається приятель до гостя, який з цікавістю слухає нашу розмову.
Приношу останні страви, і сідаємо за стіл. Точиться ніпрощо-розмова, у розмові "мій хлопець" раз за разом обриває та аб'юзить мене, а Сергій Леонідович задоволено всміхається таким випадам.. Подаю чай. Час розпочинати гру.
Приятель виходить з кімнати, а я розливаю чай, через стіл простягаю його гостю і, очікувано упускаю чашку. Окріп проливається на стіл, але бризки летять на Сергія Леонідовича і він по-справжньому скрикує.
У цей момент з'являється "мій хлопець"
- Що ти наробила, ідіотко!
- Ой, вибачте, будь ласка! Ви не обпіклися? Зараз все приберу... Вибачте ...
Хочу підійти до гостя, але приятель грубо хапає мене за руку:
- Звичайно, прибереш! Язиком вилижеш! Скільки разів я вчив тебе, як подавати чай? Ти все одно робиш по-своєму! Скільки на мене проливала, а тепер і гостя обпекла!
Очима, повними сліз, дивлюся на Сергія Леонідовича, а той зі скорботним обличчям трусить кистю, ніби й справді обпікся.
- Погань така, зіпсувала вечір! - Приятель розвертає мене до себе і гостю спиною і з усієї сили шльопає через сукню по попі.
- Ой ... Не треба, прошу ... Я зараз все виправлю ...
- Ще як виправиш! - штовхнувши в спину, приятель змушує мене нахилитися і машинально упертися руками об стілець.
- Уперта, дурна дівка! - Отримую ще ляпас через сукню, а потім поділ задирається до голови.
- Не треба! - Я намагаюся піднятися і прикритися руками.
– Стояти! - гаркає приятель, ривком стягує з попи труси і дзвінко плескає по голих сідницях.
- Ой-й! Будь ласка, потім! – хничу я, отримуючи ще кілька шлепків.
Боковим зором бачу, яким жадібним поглядом Сергій Леонідович дивиться на екзекуцію.
- Зрозуміло, І потім! – приятель нагороджує ще кількома ударами і звертається до гостя:
- Сергію Леонідовичу, давайте перейдемо до кабінету. А ти вставай і принеси нам новий чай. Я сам розіллю. Приношу наказане.
– Прошу Вас, – друг сам акуратно подає гостю чашку. – І прошу пробачити за інцидент. Не сумнівайтеся, Юлію буде покарано за незграбність.
- Але покарання щойно відбулося… - зауважує гість.
- Ні, що ви. Це так – легке нагадування про обов'язки. Справжня прочуханка відбудеться завтра, в суботу.
Вдаю, що хочу перервати одкровення друга.
- Мені нема чого приховувати! Дякувати Богу, Сергій Леонідович поділяє мої погляди на місце жінки в суспільстві, і я можу не приховувати свої методи виховання порядної дружини.
- Так, принцип «діти, церква, кухня», на жаль, забутий сучасними жінками…
- У нас теж були дуже добрі традиції – суботні порки. Тоді і сім'ї були міцнішими, і порядку більше. До речі, як Ваша ласка, пропоную Вам власноруч покарати Юлію. Думаю, так правильніше – око за око, зуб за зуб. Окропом ми її, звичайно, не обливатимемо, але, певен, ремінь обпалює не менше…
- Це, звісно, дуже правильний принцип. А Юля не заперечує?
- Думку Юлі ніхто не питає! В родині я господар, чи не так, люба?
- Як вирішиш, коханий ... - відповідаю, не підводячи голови тремтячим голосом. Мої щоки та вуха без гри палають. При сторонньому і сторонній мене ще не поров.
- Взагалі, Сергію Леонідовичу, мені здається, що я дуже легко її шмагаю. Шкода, напевно. Інакше чим пояснити, що виховання йде так повільно. Ваша участь нам дуже допомогла б. Нехай відчує справжній сором та біль. Можливо, це виправить її поведінку.
- Ну, я завжди радий допомогти… - - Отже домовились? Завтра о 12-й Вас влаштовує?
- Цілком.
– Що для Вас приготувати? Ремінь, різки, скакалку?
- Дотримуватимуся вашого порядку…
- Тоді почнемо з ременя.
Прощаюся з гостем, так само не підводячи голови.
- Дякую за чудовий вечір, до зустрічі, - Сергій Леонідович добродушно поплескує мене по руці і багатозначно дивиться на демонстративно вивішений у коридорі широкий ремінь…