Майя, скажи чесно — ти реально думаєш, що твої батьки зрадіють, коли ти скажеш: “Мені подобається жіночий одяг, я — Майя, і, так, хочу жити як жінка”? Вони що, опрокинуть келих шампанського? Ну ти ж спитав? То принаймні дай відповідь собі. У нашій країні навіть за рожевий манікюр на хлопцеві можуть відгамселити ногами по нирках. Підтримка? Та яка там підтримка. У кращому випадку — ігнор. У гіршому — насилля, вигнання з дому або психіатр.
А якщо подивитись далі — в ісламських країнах, де за гомосексуальність ще й валунами по стінці розмажуть, то про трансгендерність навіть згадувати страшно. Там не буде “мам, тату, я така” — буде кінець. І крапка.
А в Америці, яку всі люблять закидати в «лівацькості»? Хоча вибори Трампа показали, що це зовсім не так, і реальність — набагато жорсткіша. Де Ніро — так, підтримав дитину. Молодець? Можливо. Але це одиничний випадок. Це не “от як усі там”. Це “от один такий”. Бо більшість батьків на таке просто не здатні.
ВОсь інший прикладтвідт йобнутого фашиста Маска. Його син Александр змінив стать, став Вівіан, і повністю відмовився від батька. А Маск що? Замість бодай спроби зрозуміти, заявив: «Мого сина вбив вірус толерантності». Для нього д****а просто померла. Замість людини — ідеологічна “лялька”. А потім він почав постити меми про збоченців у своїй соцмережі “X”. Бо в нього дітей як грибів після дощу. Один "паршивий баран", точніше вже "паршива вівця" — не проблема, буде ще троє. Холодна арифметика замість нормальної емоції.
Кевін Сорбо! Та це мій герой був в дитинстві. Геркулес, блін. Я з захватом дивився, як він там монстрів валив у відомому серіалі з дитинства. А Ксена, а Габріель! Я ж в неї закоханий був, серйозно. В Габріель. А тепер цей старий герой нещадно лупить по трансах у твітері, ніби вони реально якісь чудовиська з серіалу.
Чи Кан’є Уест? Проповідує про здорову родину в Х, а сам у підлітковому віці з братом мав оральний секс. Без осуду — його справа, врешті-решт, всі ми не без гріха. Але тоді, чорт забирай, не повчай інших, як їм жити. Не треба цієї показушної моралі від людей, які самі в лайні по шию. Он, Депардьє, котрий Жерар, теж у підлітковому віці орально обслуговував далекобійників. Але він хоч не кричить про традиційні цінності на кожному кроці. Хоча в нього й так вавок вистачає. Згадай лише фото в москальській ушанці, отримання громадянства рашки й любов до путіна (бо там, бач, податки не змушували платити). Але кохання швидко пройшло, коли зрозумів, у якому свинарнику опинився. І що краще платити податки у Франції, ніж жити в лайні без них в рашці
Коротше, коли хтось каже: “Та на Заході всі підтримують!” — покажи Маска. Коли кричать: “Усі знаменитості за свободу ідентичності!” — покажи Сорбо. А коли ще щось мямлять про “прогресивний світ” — просто тикни в Кан’є.
Бо історія з Де Ніро — не знак нового часу. Це просто рідкісний момент, коли батько не здеградував. Один не відмовився. Один не облажався. І саме тому це виглядає як щось велике — бо звичайна людяність сьогодні вже виняток, а не норма.
Ой, забув, відповідаючи на твоє питання, чесно, не знаю. Залежить від багатьох факторів. Маю надію, що не прийдеться мати такого досвіду.

Добрий вечір, KICHUM!
Дякую за відповідь.
Дійсно, на таке питання важко одразу відповісти.
Все-таки моя думка, що потрібно підтримати свою дитину, як би важко не було батькам.
Якщо д****а поділилася з мамою або татом, можливо, варто спробувати поговорити тактично, щоб не образити дитину.
Неважливо, скільки їй років, для батьків вона завжди залишається дитиною.
Якщо нічого не зміниться, тоді прийняти такою, як є!
Рано чи пізно, якщо в родині не буде хоча б від когось підтримки мами або тата, вона буде шукати людей, які сприймають її такою, як є.
Варіанти:
1. Пійде з дому.
2. Не дай Бог, покінчить самогубством.
3. Залишиться вдома, їй буде дуже важко жити з батьками.
Висновок:
Дочка чи син не винні, що такими народились.
Що їм робити, як жити далі, коли близькі люди не підтримують їх?


Основний висновок:
Для д****и важливо знати, що її люблять і приймають вдома, незалежно від обставин. Адже сім’я — це місце, де мають знаходити тепло, безпеку й опору, навіть якщо весь світ не розуміє.

Майя, дякую тобі за відповідь.
Я повністю згоден: дитині дуже важливо відчувати підтримку вдома. Це базова річ.:Без цього — вона може зламатися, замкнутися або просто піти туди, де її “приймуть”, хай навіть ці люди й не завжди щиро зацікавлені в її добробуті. Тут у мене сумнівів немає. Але от де у мене виникають питання — це в оцінці того, що саме є “підтримкою”, а що — передчасним схваленням небезпечного рішення.Дивись. Хоч і банальний, але все ж таки приклад. Коли д****а каже: «Я — дівчинка в тілі хлопчика» — суспільство , принаймі його ліберальна частина, зараз очікує від батьків автоматичної підтримки. Мовляв, прийми, зрозумій, підтримай. Інша — ти монстр, ти не любиш свою дитину, якщо дозволяєш їй піти на такий крок.
А тепер трохи уяви, ця ж д****а каже: «Тато, мамо, я хочу курити траву, бо мені так легше справлятись із собою, і зрозуміти хто я». І тут уже батьки зобов’язані бути суворими. Бо це, бач, шкідливо, це впливає на мозок, на психіку, це ризик. Тому, власне в мене виникає питання: а операція з видалення грудей — це не ризик? А гормональні п*******и з довічним прийомом — це не втручання в психіку і тіло? Чому ти ,та й частина такого суспільства вважаєте що зміна гендеру — це апріорі краще, ніж сигарета чи косяк? Наголошую, це банальний але все ж таки приклад. Бо якщо вже чесно, то медикаментозна і хірургічна зміна тіла — це серйозніше, складніше і часто незворотніше, ніж разовий експеримент з травою. І ми ведемо мову не про дорослу людину, а про підлітка, який ще не розібрався, хто він узагалі. Чи не здається тобі, що подвійні стандарти , а по іншому це не назвати, кричать тут голосніше за логіку? Усе, що ми не розуміємо — не завжди зло. І все, що зараз модне — не обов’язково добро.
Тобто, якщо ми врешті-решт керуємось логікою захистити дитину від шкідливого впливу, то чому в одному випадку ми все забороняємо, а в іншому — навпаки, підтримуємо без критичних питань?

Мені здається, дуже важливо, щоб підтримка не перетворювалась на схвалення будь-чого.Підтримувати — це означає бути поруч. Але бути поруч — не означає мовчки погоджуватись на будь-який крок, навіть небезпечний.Бо д****а — все ще д****а. І в деяких речах їй потрібна не свобода, а захист. Я не заперечую щодо досвіду тих, хто дійсно з дитинства розумів, що живе “не у своєму тілі”. Але я кажу про те, що рішення з незворотними наслідками мають ухвалюватися дуже обережно — з повною інформацією, підтримкою фахівців, з усвідомленням ризиків, тощо.
Бо любов до д****и, як на мене, це не тільки прийняття. Це ще й відповідальність. Навіть якщо іноді вона виглядає як сурове «не згоден». I.m.h.o.

Контекст родини Роберта де Ніро: його батько-бісексуал пішов з родини до свого гомо-партнера, мати - художниця. Не пам'ятаю ролей де Ніро у жіночих образах, але для актора перевтілитися в іншу стать - взагалі не проблема.
От якби слюсар 3-го розряду Петренко прийняв зміну статі свого сина Васі - оце було б маркером зрушення у мізках суспільства

Переконана, переважна більшість батьків (принаймні матерів) свою д и т и н у прийме, бо син/донька, так би мовити, деталі, народжуються однаково.
А навпаки? Скільки нащадків не відвернуться, якщо мама раптом стане татком /татко мамою. Диференція батьків на маму/татка більш кардинальна